Знову місто стареньких трамваїв та ліхтарів
Простягає обійми мокрих вулиць холодних,
Знов похмурого неба безжальна безодня,
Знову статуї плачуть з костьолів старих.
Потьмянілі скельця старих вітражів,
Де журба поріднилася з радістю тихою,
Змокла пташка сидить на карнизі під стріхою –
Поєднання сіреньких сумних кольорів.
Я люблю тебе, місто моє, твої сни,
Твої вулиці у визерунку бруківки,
Аромати кав’ярень і запах мандрівки.
Я плекаю у собі чуття давнини.
© М., 2002